Інклюзивна освіта: сутність, поняття, термінологія

Інклюзивна практика реалізує доступ до одержання освіти в загальноосвітньому закладі за місцем проживання та створення необхідних умов для успішного навчання для всіх без виключення дітей, незалежно від їх індивідуальних особливостей, психічних та фізичних можливостей. Метою роботи з дітьми, які мають порушення психофізичного розвитку, є інтеграція у сучасну систему соціальних стосунків.  Розвиток в Україні  інклюзивної освіти, націленої на: залучення дітей з обмеженими можливостями в освітній процес; соціалізація дітей-інвалідів у сучасному суспільстві; створення активної поведінкової установки у дітей-інвалідів на впевнене позиціонування себе в сучасному суспільстві; вміння перетворювати свої недоліки в достоїнства; зміна ставлення сучасного суспільства до людей з обмеженими можливостями через вищевказане залучення дітей з обмеженими можливостями в наше суспільство.

Інклюзія (від англ. inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян в соціумі, і насамперед, що мають труднощі у фізичному розвитку. Він припускає розробку і застосування таких конкретних рішень, які зможуть дозволити кожній людині рівноправно брати участь в академічному і суспільному житті. Термін інклюзія має відмінності від термінів інтеграція та сегрегація. При інклюзії всі зацікавлені сторони повинні брати активну участь для отримання бажаного результату.

Інклюзія — це процес реального включення дітей з особливостями психофізичного розвитку в активне суспільне життя і однаковою мірою необхідна для всіх членів суспільства. Дитина з особливими потребами — це не обділена долею, це, швидше, визначений спосіб життя за обставин, що склалися, який може бути дуже цікавий їй  і оточуючим людям, якщо порушення  розглядати в рамках соціальної концепції. Тоді головний сенс процесу інклюзії можна позначити так: «Всім тут раді!»

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу. Інклюзивне  навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу  інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує рівноцінне ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Отримані поза соціумом знання і вміння не могли допомогти дітям з особливими освітніми потребами цілковито адаптуватися в суспільстві, підготуватися до подолання неминучих життєвих труднощів, а, отже, реалізуватися в повній мірі як рівноправні і повноцінні члени суспільства. В інклюзивних групах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчиться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв’язанні проблем, приймати самостійні рішення.

            Основний принцип інклюзії: у всіх випадках, коли це можливо, усі діти мають навчатися разом, незважаючи на певні труднощі чи відмінності, які існують між ними. Розкриття потенційних можливостей дітей з психофізичними порушеннями залежить не стільки від форм навчання (інтернатна чи інклюзивна), хоча вони й визначають різний ступінь соціальної адаптованості, скільки від гнучкості системи спеціальної освіти, рівня та діапазону наданих послуг, які задовольняють їхні потреби (раннє виявлення порушень, єдність діагностики і корекції розвитку, наступність дошкільного, шкільного і після шкільного змісту освіти тощо).

     Обґрунтування інклюзивної освіти:

·        Обов’язки щодо прав людини повинні виконуватися для всіх у рівній мірі.

·        Аналіз інтересів того, що відповідає істинним інтересам кожної дитини, визначає, що насправді є для неї благом.

·        Соціальні послуги покращуються в результаті того, що стають більш гнучкими та адаптованими.

·        В тих випадках, де ресурси обмежені, результат може бути досягнутим без додаткових ресурсів, якщо відносини і поведінка учасників підтримує методологію інклюзії.

·        Інклюзивна освіта, якщо воно засноване на правильних принципах, допомагає попередити дискримінацію у відношенню дітей з особливими освітніми потребами в їх праві бути рівноцінними членами свої товариств та суспільства в цілому.

          Важливою умовою переходу до інклюзивної форми освіти, її успішності є система супроводу і підтримки дітей з особливими потребами, тобто супровід асистента (тьютора) вихователя.

Для дітей з обмеженнями життєдіяльності створені такі основні умови:  регламентоване нормативно – правовими документами фінансове та юридичне забезпечення освітнього процесу;   спеціально підготовлені для роботи з дітьми з обмеженнями життєдіяльності педагоги та фахівці (кадровий ресурс). При цьому рівні можливості в отриманні медичної, корекційної та психологічної підтримки в школі повинні бути створені для всіх учнів без винятку, що зазвичай вітається як батьками дітей з обмеженнями життєдіяльності, так і звичайних дітей;  матеріально – технічне оснащення для створення безбар’єрного середовища ; адаптовані освітні програми, складання фахівцями, педагогами та батьками індивідуальних планів занять;  необхідний роздатковий та дидактичний матеріал для занять з дітьми.

      Інклюзивна освіта – перший крок до визнання ціннісної значимості і поваги до особистості кожної дитини, прийняття її індивідуальності й неповторності, забезпечення її подальшого повноцінного та гідного життя в суспільстві.

Взаємодія з батьками у системі інклюзивної освіти

Включення дітей з особливими потребами у загальноосвітні групи не відбувається автоматично. Це цілеспрямований і систематичний процес, який потребує обережного впровадження і контролю. Він передбачає певну підготовчу роботу як з педагогами, так і з батьками, зокрема слід: створити умови для формування партнерських відносин між вихователями, спеціальними педагогами та сім’ями дітей з особливими потребами; спільними зусиллями здійснити різнопланові цілеспрямовані спостереження щодо з’ясування можливостей і потреб “особливих дітей”; з’ясувати очікування батьків та визначити цілі; розробити індивідуальні розвивальні програми.

Із чого починається співпраця? Звичайно, зі знайомства. Щоб забезпечити дітям з особливими потребами активної життєдіяльності у колективі однолітків, педагоги мають знати особливості дітей, їхні можливості й уподобання. Зустрічі педагогів з батьками допомагають визначитися, якої саме допомоги потребує дитина, отримати вичерпну інформацію про неї. Педагоги, у свою чергу, знайомлять батьків із програмами, їх цілями, виконавчими стандартами, з педагогічною концепцією.

Працівники дошкільного закладу створюють атмосферу взаємопідтримки. Педагоги груп вчаться розуміти проблеми дітей, які хронічно відстають, засвоюють навички спостережень, об’єктивного оцінювання. Враховуючи специфічні стилі пізнання, рівень і темп розвитку дитини, вихователі, залучаючи батьків, створюють індивідуальні програми розвитку дитини. Вихователь-методист, вихователі спрямовують свою діяльність на цільову допомогу сім’ям, у яких виховуються діти з особливими потребами, зокрема: здійснюють індивідуальне, групове, сімейне консультування; організовують психолого-педагогічну просвіту батьків; створюють групи підтримки; організовують зустрічі з громадськістю.

Таке партнерство створює умови для ефективного включення дітей з особливими потребами в освітній процес, сприяє досягненню головної мети – успішному особистому розвитку кожної дитини, підготовці її до незалежного життя.